Кожен мав свої маленькі успіхи. Патрісія грала соло в оркестрі й поважні критики їй цілували ручки, Сюзанна – фальшивила у гурті Руху опору спеціально для німецьких офіцерів. Мадам Ортанс у розпал безробіття відмовилася від сезону у Віші – це теж з патріотичних міркувань. А її месьє в пивній «Цурки» що у Відні – був першою скрипкою. Бо «музика – як суп, вона завжди смачна».
Буде недоречно шукати сенс в буденних оповідках нашого «Оркестру». Дами тут не лише ж грають і співають. В’язання спицями у тіні контрабаса, секрети кулінарні під акорди «Кокарди й кукуріку», історії про нічні забави, або ж про їх сумну відсутність – доволі цього. Приверне погляд ще й піаніст, який себе героєм почуває, коли на пляжі за паняночками підглядає. Хай грає він мелодії гріховні для дам цього оркестру – чарівний створить вечір і для нас.
Французький автор Жан Ануй в дитинстві міг споглядати репетиції оркестру, де грала його мати. Й написав легкий невимушений твір – де кожна скрипочка – доречна, а поряд з цим – байдужа до сусіднього смичка. Та разом всі вони приречені розповідати про наш абсурдний світ.
