Соціалка «жирним пунктиром» присутня у п’єсі, тому не хочеться робити виставу – соціальною драмою. Ми живемо в якийсь «чумний» дивний час – нам цікаво про це розповісти. Головний персонаж не Меккі, а Поллі. Це історія про те, як дитину кидають у «м’ясорубку» життєвого багна, антибіблійних істин, й «перемелюють» – і що з цього виходить… Як з чистої людини після цього механізму витягується душа. Про жорстокість світу хочеться поговорити. Але глибше, бо просто про «все погано» – я вже змучився говорити. Цікавіші речі витягуємо…якісь біблійні алюзії…В деяких виставах у мене є тема радянської «спадщини». Тут ми відійшли від цього – у Львові немає такої проблеми. СРСР залишив тут менше коріння. В мозку поколупався – й втік, розчинився. Меккі і Браун – це люди, які пережили війну, вона їх повністю «переїхала». Мек у нас зовсім не романтичний – робимо його скаліченим. То насилля, яке він виявляє, у якійсь мірі є захистом. Він навіть буде реально калікою – сліпим в цьому світі, де йде велика каналізаційна труба, з якої все виринає. Меккі – кріт, постійно перебуває в стані небезпеки. Весь його цинізм, насилля є захистом від зовнішнього світу.