Балет на 2 дії у виконанні Київської Опери (Театр опери і балету для дітей та юнацтва)
Лібрето Георгія Ковтуна за мотивами новели Івана Франка
Музична редакція Василя Василенка та Георгія Ковтуна
Колись давно, в самий Свят-вечір проти Різдва Христового, коли білий сніг тихо злетів з темного неба і рясно вкрив дахи й вулички старого Львова, що в ті часи мирно благоденствував під владою августійшого цісаря Австро-Угорської імперії Франца-Йосифа, до теплого, гарно вбраного покою принесли лист. Його було надіслано з іншого кінця світу – з далекого російського міста Порт-Артур. Із конверта, що його відкрив молодий юнак, який на самоті, у сутінках біля лампи чекав приходу Різдва, випало барвисте крило сойки, дбайливо засушене між сторінками молитовника. У конверті був лист від молодої дівчини, яка три роки тому раптово покинула свого коханого і зникла з його життя у мить найвищого їхнього щастя. В цьому листі дівчина питала його, чи здатний він пробачити її. Чи хоче він, аби два крила пташки, що була свідком їхнього кохання, знову з’єдналися в їхніх долонях? Дівчину ту звали Марія – в пам’ять Непорочної Діви. Але коханий звав її Манюся, або ж Сойка – бо вона виросла серед лісу, у будиночку лісника і була непосидюча, наче пташка. А юнака звали Хома – на честь апостола і євангеліста, який єдиний з дванадцяти відмовився вірити у воскресіння свого Учителя, доки не побачив його і не почув його голос. Але дівчина звала свого коханого Массіно – бо він був митець і шаленів від поезій італійця Габріеле д’Аннунціо.
Так починається новела Івана Франка «Сойчине крило». Письменник створив її у 1905 році, у «золотий» період творчої зрілості. Текст цієї новели – довершений шедевр глибокого психологізму, який не залишає жодних сумнівів у тому, що його написано генієм.
Мине півстоліття – і український композитор Анатолій Кос-Анатольський напише музику до балету на сюжет «Сойчиного крила» Франка. Твір композитора побачить світло рампи на сцені Львівського театру опери та балету. За певний час балет зникне з репертуару театру. І про нього буде забуто. Ім’я його автора українці добре пам’ятатимуть. Бо часто чутимуть, як ведуча концерту урочисто оголошуватиме: «Українська народна пісня в обробці Анатолія Кос-Анатольського». Проте композитор залишатиметься для української публіки насамперед талановитим аранжувальником фольклору, автором пісень. Справжній, власний, особистий голос композитора звучатиме нечасто. Лиш несамовитий танець «Коломийка» з балету «Сойчине крило» у виконанні оркестру народних інструментів раз у раз виблискуватиме спалахами гуцульського мелосу в концертах.
Сьогодні, через 67 років після прем’єри балету Кос-Анатольського, герої новели Івана Франка знову повертаються на сцену. Вже тут, у самісінькому центрі старого Києва, у Київській опері на Подолі. Знову партитуру балету «Сойчине крило» розгорнуто на диригентському пульті оркестру. На щастя, кам’яні склепіння будівлі Львівської опери, зведеної за часів Франца-Йосифа, та дубові полиці її архіву вберегли для нас сторінки цупкого пожовклого паперу, якого торкалося перо композитора.
Про що ця вистава? Заради чого сьогодні мовою музики і танцю театр оповідатиме цю історію? Нам не довелося довго шукати відповідь на це питання. Сам час вклав нам – авторам вистави і її виконавцям – ключ до прочитання цього сюжету. Страшна війна, на яку довелося сьогодні постати українському народові, розкрила нам сенс новели Франка. Це історія про повернення до рідного дому! Цей сюжет – про повернення втраченого раю!
Тільки-но чиста й нерозсудлива Манюся в пориві мінливого почуття і примхи залишає батьківське обійстя і свого коханого Хому, тільки-но в потязі, що рухається на північ, вона перетинає кордон іншої, сусідньої імперії, – вона втрачає все! Втрачає свободу, цноту, гідність жінки, права людини. Миттєво вона перетворюється на іграшку в руках лихих людей, на річ, яку можна купувати і продавати, на бранку, з якою можна робити все, що завгодно. Але, попри жах страшних випробувань, вона знаходить сили зберегти себе! Зберегти своє життя, яке для неї втратило цінність і стало майже непотрібним. Зберегти гідність вільної людини, в якої відібрано свободу. Зберегти надію на визволення. Зберегти віру у можливість знову стати щасливою. Зберегти в серці своє кохання. Для цього треба лишень повернутися на Батьківщину, до України, у передгір’я Карпат. Повернутися туди, де рідна хатина, туди, де живуть свої люди. Бо лиш там можна повернути втрачене щастя. Лиш рідна природа здатна втамувати біль змученого поневіряннями тіла. Лиш шум вітру у верховітті карпатських лісів здатний приспати тугу і змусити назавжди забути про колишні страждання. Лиш рідні пісні і мелодії можуть повернути змученій душі радість. Лиш серед свого народу можна відчути себе вільною. І лиш там – серед своїх – можна знайти того єдиного на світі, хто має в серці справжнє, благословенне самим небом, велике й вічне кохання, яке здатне пробачити будь-яку вину!
Прем’єра вистави відбулася 23 грудня 2023 р.
Постановний склад:
Керівник проєкту – заслужений працівник культури України Петро Качанов
Диригент-постановник – народний артист України, лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка Василь Василенко
Хореографія та постановка – народний артист Татарстану Георгій Ковтун
Сценографія – заслужений працівник культури України Андрій Злобін
Художник – Ярослав Бринь
Художник костюмів – Дмитро Курята
Постановник світла – Андрій Севастьянов
Диригентка – народна артистка України Алла Кульбаба
Головна балетмейстерка – народна артистка України Тетяна Боровик
Балетмейстерка-репетиторка – Оксана Хамровська
Художники зі світла – Михайло Євдокименко, Тетяна Музиченко
Звукорежисер – Ігор Кисельов
Режисерка, яка веде виставу – Тетяна Лук’янець
