Роман Тамари Горіха Зерня трепетно та сильно передає момент початку великої війни.Оповідь ведеться від імені героїні-нараторки, яку велінням авторки ми називаємо Доця. Хоча раннє дитинство Доці пройшло в Донецьку, виросла вона та сформувалася як особистість на Рівненщині. По закінченню школи приїздить до Донецька, і залишається тут наполовину чужою, бачить реалії Донбасу дещо відсторонено через свою начебто нетутешність.
З початком російського вторгнення 2014 року місто в заціпенінні. Російські війська бажають стерти у ньому всі прояви українського патріотизму. Проте залишаються ті, хто ведуть боротьбу і надалі, щодня ризикуючи життям. Доця не обирала собі долю бути героїнею роману – за інших обставин могла б стати мисткинею, підприємницею, створити сім’ю. Але дії окупантів не дали можливості жодній людині у цьому місті бути стороннім спостерігачем.
Її мова – опозиційна, небажання жити в імперії зла – вроджене та органічне. І «вірусне» – друзі також не вагаючись підтримують українську сторону, згадуючи мову своїх прабабусь. Наша історія – про героїв серед нас. Сучасних волонтерів та волонтерок, що майстерно за плечима ворога збирають гроші, дістають, перевозять через блок-пости необхідний «нашим» товар – підтримують, прикривають, рятують. Кожна з перепитій на шляху героїв вистави цілком реальна – чи то побиття людей на донецькому Євромайдані, чи зупинка авто ворожим патрулем з патріотичними наклейками, чи порятунок чотирнадцятилітньої дівчини від озброєного конвоїра. І хоч могил більшості цих героїв ми не знайдемо – нас окрилює їхня сила та приклад. «Бо твої мертві на твоєму боці, і твої ненароджені теж тут, на правому плечі».
«”Доця” є документальною книгою настільки, наскільки це можливо для художнього твору»: всі герої мають прототипів, всі події траплялись насправді, хоч і не всі з тими самими героями. Англійською цей жанр називається faction (поєднання “факту” і “фікшин”), і можна не сумніватися, що саме йому належатиме мейнстрим у добу наростаючої інформаційної перенасичености – коли не треба, ради Бога, не треба нам нічого більше вигадувати й додавати до реальности, аби зробити її захопливішою, а дайте хоч якось упоратися з тою, що є, бо так уже, блін, захопила, що не продихнути…»Оксана Забужко, письменниця,авторська колонка для DW
Вхід на сцену Стрих – праворуч від головного входу до театру, вул. Лесі Українки 1. Зверніть увагу, що сцена Стрих розташована у мансардному приміщенні – вхід передбачений лише сходами.