«Місто — це не споруди. Місто — це люди». Такий афоризм досить часто можна почути як від звичайних львів’ян та львів’янок, так і від людей влади, бізнесу, громадянського суспільства. Справді, взаємини між людьми — це те, що, власне, і створює атмосферу міста, дає відчуття (не)безпеки, дозволяє почуватися гідно чи, навпаки, принижено.
Незважаючи на те, що різноманітні соціологічні дослідження називають Львів чи не найбільш толерантним містом на заході України, міській владі та активістам належить зробити іще дуже багато. Проблеми із інклюзивною інфраструктурою, дискримінацією за ознаками національності чи етнічної приналежності, булінґом, сімейним насильством потребують вирішення.
Наголосити на найбільш актуальних викликах, пов’язаних із правами людини, поставити чіткі запитання і, можливо, спробувати знайти на них відповіді — таку мету ставлять перед собою учасники та учасниці сценічного читання «Місто, в якому я не хочу жити». Поряд з акторами й актрисами до творення цього театрального дійства зможуть долучитися усі охочі глядачі й глядачки.
Сценічне читання «Місто, в якому я не хочу жити» є завершальним етапом проєкту «10 друзів рівності», що його Освітній центр з прав людини у Львові почав у червні цього року. Нагадаємо, упродовж місяця авторитетні українці та українки розповідали про людей, чиї вчинки змінили історію прав людини. Український драматург Ігор Білиць (Igor Bilyts), що відвідав усі події, написав драматичний текст, що базується на прослуханих лекціях. Саме ця п’єса стала основою для сценічного читання-гри. Уривки з неї використовуватимуть актори й актриси проєкту.
Тривалість: 80 хвилин
Діють: Ярослав Дерпак (Ярослав Ярослав), Роман Кривдик (Roman Kryvdyk) i Ти!
режисерка: Roza Sarkisian
вхід зі Службового входу в театр Лесі
Квитки за посиланням в події.
Проєкт втілюється завдяки підтримці 356 людей, які фондували ініціативу на платформі «Спільнокошт», а також за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження»