Скільки не читаєш творів цього неперевершеного митця завжди знаходиш щось нове, таємниче, що приховано за словами. Шевченко писав душею, а його душа - прекрасна. Він відчував внутрішній світ, людську природу та психологію українця, його натуру та народність. Дивуватися можна, адже кожне слово цієї людини пронизане історією не тільки України, а чимось іншим, глибшим. Тарас Шевченко різнобічний: для когось він - романтик, для інших він – націоналіст та вільний раб. Феномен Тараса Шевченка в тому, що він - той, ким ми самі його хочемо бачити, бо дозволяє нам творити з його історій свої власні.
«Шевченко – містик, який існує на ментальному рівні. Коли я працював над постановкою, вразило, що він спілкується наодинці і безпосередньо через Бога. Тарас Григорович пронизаний самотністю, тому всю свою сповідь виливав на папір. Мене у ньому цікавить перед усім його актуальність сьогодні. Шевченко працював з душею, промовляв через душу. Душа – це сутність, вона не змінюється.
Ще мене вражає тонке відчуття жінки, її внутрішній світ, пориви, переживання. «Катерина» - це узагальнення того, що доля жінки – це віддзеркалення долі нашої держави, така собі сумна паралель. Якщо уважно простежити за його твором все пронизане словами: «люди серця не побачать, скажуть ледащо», «люди не простять», «свої люди, як чужії» тощо – все це слова, які вказують про нашу ментальність. Біда у нас самих, адже лише ми господарі свого дому, і доки ми в ньому не наведемо ладу, доти не будемо мати спокою», - каже про свою постановку Богдан Ревкевич.
До уваги глядачів особлива історія, особливої жінки, яка шукала дивних скарбів, а знайшла тяжку ношу. Доля - це шлях і чи готові ми прийняти усі покарання за наші вчинки і пройти всі випробування, щоб досягти раю? Чи відповідаємо ми за свої дії не перед людьми, а перш за все перед собою?